[ Molodist ] Бесіда з Івет Кастело | «Охос-Неґрос»

Команда The News&Culture цілий тиждень відвідувала заходи і покази Київського Міжнародного кінофестиваля «Молодість» 2020. Ми переглянули багато стрічок, спілкувалися з акторами та режисерами, і тепер, коли все вже позаду, розпочинаємо унікальний цикл кіно-матеріалів. Перший пішов! 

Номінація: Міжнародний конкурс
Режисери: Марта Лайяна, Івет Кастело
Країна: Іспанія / 2019

Про що: Паула вирушає на канікули до містечка Охос-Неґрос. Наприкінці вона відчуває, що таке дорослішання, і трохи краще – саму себе.

Людям у залі стрічка видалась знайомою. Хто не чув історії про сільські пригоди? Більшість прожили їх особисто: дружба від канікул до канікул, купання в річці, «перші рази». Глядачі висловили подяку за фільм та за паралелі, які провели з собою. Кілька людей витирали сльози. Багато хто посміхався.

Серпень танцює в зачинених стінах. Рушники торкаються один одного, сплітаються барвами, м`якими плямами стрибають під сонцем. На двох – одна пляшка, вода чиста і трохи тепла. Рюкзак – не холодильник. Шелестить поле. Шелестить вітер. Вони ніби змагаються один з одним за гучність. Тіні снують між похилених будинків, пірнають у вікна та вигулькують з-під дверей. Літо ще не минуло.

Тут, в Охос-Неґрос, літо ніколи не минає.

Івет Кастело, одна із режисерок стрічки, приїхала до України. Ми зустрілись, розпитали її про дебют. Ось що вона розповіла:

> Все, що є у фільмі, нам дали його жителі. І курочок, і постільну білизну. Місто долучилося до проєкту. Це приємно. Це робить його масштабним.

> Писати сценарій вчотирьох – важко. Ми постійно розмовляли, щоб дійти згоди і створити історію (прим: частково автобіографічну) про дружбу двох дівчаток. Кожен кадр викликав резонанс. Узгоджувати чотири голоси, скласти їх до купи і зробити фільм однорідним – велике випробування. З іншого боку, ідей ніколи не бракує – вас аж четверо!

> Непрофесійні актори. Це було усвідомлене рішення. Не лише люди вживалися в свої ролі, а й персонажі переймали щось від людей, які їх грають.

> Бажання зняти фільм постало від бажання розповідати історії дітей та підлітків. Ми вражені їх невинністю. Тим, як вони усе сприймають, без фільтрів і зайвих роздумів.

> Ми орієнтувались на іспанське кіно 80-х … Віктор Арісе, «Дух вулика». Цей фільм та ряд інших демонструють сприйняття світу саме дитиною. 

> Стрічка поєднує реальність та вигадку. Це і є faction (прим: fiction + fact, новий жанр, який інтенсивно розвивається).

> Поняття часу було дуже важливим. Ми хотіли показати, що Охос-Неґрос – це місто, і місце, де час зупиняється.

> Сцена зі сплячою куркою … важко. Так, дійсно. Мало хто бачив, як сплять курки. Камера стояла дуже далеко від птаха, а команда ховалась в іншій кімнаті. Ми не знали, що курки бувають такі агресивні :`)

> Жінка, яка грає бабусю – найстарша в Охос-Неґрос. Вона володіла єдиним кінотеатром у місті, тому обожнює кіно. Інколи взагалі здавалось, що вона найбільш вмотивована людина на зйомках. Було ніяково просити її зіграти деякі сцени, але все пройшло добре.

> Оскільки це наш перший фільм, ми наробили купу помилок. На етапі монтажу фактично перезняли його. Деякі сцени було важко відпустити – їх довелося видалити. Такі речі впливають на результат, роблять його кращим або гіршим. Для нас це досвід. Створюючи щось, ти постійно робиш вибір.

> Фільм просякнутий жіночою енергетикою, чоловіча присутність – мінімальна. Ми хотіли передати почуття, які самі колись відчували. Я походжу з невеличкого містечка на півдні Іспанії, і зростала в оточенні сильних жінок. Але є Родріго, через нього ми показали розвиток персонажа. Спочатку бачимо велику дистанцію між ним і Паулою, хоча одна з останніх сцен дає їм шанс порозумітись.