Твори імпресіоністів можуть видатися застарілими, проте колись вони здійснили революцію. Перед нами – митці XIX століття, що вийшли зі своїх майстерень назустріч новій ері у мистецтві.
Їх висміювали, поки вони робили свою справу, обравши дуже вдалий момент: технологічний прогрес, поява фотографії, нові філософські ідеї. Вони писали просто на вулицях, ще не знаними тоді прийомами: швидкі мазки, незмішані фарби, відсутність чітких ліній.
Романтизм Ежена Делакруа збагатив живопис кольором і стилем, а реалізм Гюстава Курбе замінив вигадку правдивими сюжетами. У свою чергу, Шарль Бодлер опублікував есе «Поет сучасного життя». Саме він підтримав Делакруа і назвав його живопис поезією. Саме Бодлер погоджувався з Курбе у тому, що сучасному мистецтву слід говорити про сучасне. Він закликав митців знаходити вічне у минущому, щодня занурюватися у міське життя і спостерігати, міркувати, відчувати, відображати.
Ця позиція додала Едуарду Мане рішучості кинути виклик Академії та остаточно вийти з її тіні.
Група художників-новаторів стала ядром напряму, з якого все почалося. Вони зустрічалися у кав`ярні за адресою Грандрю де Батіньоль, будинок 11 (Авеню де Кліші, будинок 9), щоб поговорити про життя і про мистецтво.
«Потрібно виконувати свою професійну задачу і вірити у те, що робиш» – стверджував Мане.
Легше сказати. Усі вони ризикували кар’єрою, організувавши бунтарську виставку «Салон знедолених» на противагу «Салону». Дохід більшості не був стабільним, неприйняття з боку істеблішменту коштувало дорого і для багатьох означало розорення. Але митців об’єднувала жага до самовираження: навіть отруйне перо художнього критика Луї Леруа не згасило їхню пристрасть (лише підбурило).
Поль Дюран-Рюель, місцевий арт-дилер, також був членом Батіньольскої групи. Розумний і далекоглядний, він вірив у потенціал «своїх» художників і передбачав, що смаки суспільства (зокрема буржуа) змінюватимуться стрімко – разом зі світом. Поль підтримував їх фінансово, чим забезпечив незалежність. Це призвело до швидкого розвитку імпресіонізму, як течії, та виникнення сучасного мистецтва.
Оскар Уайльд пізніше зазначив: «неприємно, коли про тебе говорять погане, але ще гірше – коли про тебе зовсім не говорять».
Стандарти Академії:
■ робота у майстерні;
■ ідеалізація;
■ міфологічні, релігійні, античні теми;
■ ренесансний стиль Леонардо, Рафаеля, Мікеланджело;
■ детальність і точність;
■ змішані фарби;
■ ретельне розтушовування;
■ ледь помітні переходи між світлом і тінню (ілюзія тривимірності).
Стандарти імпресіоністів:
■ живі умови роботи;
■ чітка передача світла, що постійно змінюється;
■ швидкі замальовки;
■ різкий «етюдний» мазок;
■ чисті яскраві фарби;
■ ефект мерехтіння (контраст кольорів);
■ сучасні «приземлені» сюжети;
■ правдивість.
Ключові події: винахід фотографії та маленьких тюбиків фарби з різнокольоровими етикетками. «Свобода, що веде народ» (1830) => прототип статуї Свободи у NY. «Салон» vs «Салон знедолених». «Олімпія». «Поет сучасного життя». Барбізонці. Буржуа. Індустріальні досягнення епохи. Укійо-е. «53 станції Токайдо». Справа Дрейфуса.
Ключові імена: Ежен Делакруа, Гюстав Курбе, Шарль Бодлер, Еміль Золя, «Батіньольска група»: Каміль Піссаро, Едуард Мане, Клод Моне, Едгар Дега, Поль Сезанн, П’єр Ренуар, Берта Морізо, Альфред Сіслей.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: